Отношения

Добрий день. Мені 18 років, я маю відносини вже 1,5 років, це найперші серйознв відносини, та найперший хлопець у всьому.Йому 20. Будучи підлітком звичайно хочеться всього, і встигнути погуляти з друзями і відносин. Спочатку все було невимушено, підлііткові такі стосунки, нічого поганого все подобалось один в одному .
Початок як завжди найсолодший АЛЕ….Я була у випускному класі, мені потрібно було поступати, завжди хотіла в Львів, поспілкувавшись з Його друзями, зробила свій вибір. Він ж в свою чергу, ніде не навчався, закінчив пту, працював на простій роботі, але метою в нього була поїхати в Польщу просто на заробіток . Отож , все було добре. Я не бачила в цьому великої проблеми, відстань ми пережели, хоча було багто сліз і ревнощів з його сторони, в цей період я їздила навіть до нього в гості. До чого я це все розповідаю?
Тому що певний час пройшов, мій хлопець повернувся, і через проблеми з документами він вже пів року знаходився вдома і нічого не робив, не працював, жив за мамин кошт, в той час в менн кипіло життя, навчання, робота, інше місто, купа людей та знайомств. Через думки про те, що його спосіб життя мені аж ніяк не подобався, те. Що в нього немає цілей,немає планів, немає ні роботи, нічого ,мене просто почали цікавити інші. Я б це зразу так не назвала, але, мене дратувало те,що я не могла спокійно реалізуватись. Бо мені постійно треьа було йти до нього, сидіти з ним, вдома, гуляти, адже з моїми друзями він не контактує ніяк ,і не сприймає їх. В мене за цей весь період було на нього куча нарікань. Те що він не сподобається моїм батькам, мені немає про нього що розказати, похвалитись. Так от, я звичайно поспіхом погано все описала . Але дійсно суть в тому, що він мені перестає подобатись, але я не хочу здається його втрачати. Але мене плчали цікавити інші хллпці, я майже зпвжди кажу, що не маю пари . Спілкуюсь з друзями-хлопцями і секреті від нього, адже з усіма втратила зв’язок, коли почала з ним зустрічатись.
І я просто не знаю що мені робити. Процшло пів року, він знову їде в польщу, ні перпектив, нічого, проста робота. А я залишаюсь в україні, і ми наче разом, і я і не хочу з ним розходитись., але інкоьи мені так хочеься щоб його не було, наче хочеться зупинити час і спробувати поспілкуватись з кимось іншим, може я знайду когось кращого? Адже я ще молода..
Написала я все хаотично. Але хоча б якийсь сенс можна вловити, можливо це проблема багатьох…я навіть не знаю