Особистісні проблеми

Доброго Дня!
Мене звати Саша, мені 19 років. Студентка. Пишу Вам, адже хочу розібратися з питанням, яке мене дуже бентежить. Коротко кажучи, я б відмітила, що у мене проблеми з самооцінкою. Все почалось з оцінок, я думаю.
В школі я вчилась досить добре і проблем з навчанням в мене не було.
Проте, починаючи з першого року навчання в університеті, все пішло, скажімо, не так як я хотіла. Оцінки пішли не дуже. Я пробувала працювати більше, більше вчилась і все таке, проте не завжди отримувала результати, які очікувала. Здавалось б, все очевидно — недостатньо гарно працювала, але я вже не знаю, як треба працювати, що треба робити, щоб отримати такі бажані результати.
І я так зациклилась на тому, що мої очікування не стають реальністю, що не вірю, що чогось варта. Давайте проясню більше. Навіть тоді, коли отримую максимум — я не вірю в це і знаходжу виправдання цьому «Завдання було занадто легке», «Вчитель був занадто добрий», «Просто пощастило», «Це тільки завдяки командній роботі» і все в цьому дусі.
Я не вірю в те, що можу зробити щось варте. Я боюсь щось робити, бо боюсь знову вкласти в щось душу і сили — та отримати «задовільно», або просто «добре». Я починаю боятися щось робити, бо знаю, що моя робота не буде такою, як я хочу, як я її уявляю (останнє стосується курсових та екзаменів).
І найгірше те, що це все переноситься на моє життя.
Я закінчую цього року бакалаврат, а не знаю чим хочу займатись в житті. Я розгублена. Я не знаю, що мені подобається та чи зможу я добре виконати те, що оберу.

Через це маю деякі суперечки з батьками. Вони в мене дуже класні і бажають для мене тільки найкращого (певно, як і всі достойні батьки), намагаються допомогти мені зі всім, як можуть. Але я не знаю з чим мені домогти. Я бачу, як вони хочуть, щоб я взяла ініціативу в свої руки..

А я .. не знаю.

Дякую, в будь-якому випадку,
Олександра.