Є проблема відносин з мамою і на цьому основуються інші.Зараз саме той час який називають перехідний вік. Ми з мамою ніяк не можемо порозумітись, я її моментами ненавиджу. Мені завжди здається що їй на мене всеодно, і всім іншим теж плювати на мене. Те що в мене на душі їй всеодно, вона думає що це так, дитячі видумки. Адже я непоказую своїх справжніх сліз, я стараюсь плакати тихо або в ночі. Ніколи ні на що не жаліюсь, ну а нащо? Їй і так на це всеодно, скаже що так, фігня. Ще її новий коханець. Бісить, бісить, бісить. Тому під час сварок мені стає так погано, в мене починається істерика. Але я це стараюсь не показувати. По тихому десь в кутику ліжка плачу, і їй це впринципі підходить напевно. Через це з’явились багато проблем на нервовому фоні, але головна це самопошкодження. Я починаю під час істерики вишкрябувати до крові ранки. В такий момент я не відчуваю болі, мені всеодно, мене це заспокоює. І тільки потім я розумію що роблю. Ще були важкі моменти коли хотілось перерізати вени, наковтатись таблеток, щось із собою зробити. Звісно що про це ніхто не знаю. Не знаю як це зупини, як перестати хотіти нанести собі болю.
- Віка asked 7 лет ago
Please login first to submit.