Доброго дня, мене звати Наталка. Мені 37 років, донька 10 років, в неї дцп. І чоловік, в цивільному шлюбі 11 років, донька, це наша спільна дитина. Так склалося життя, що я майже постійно з дитиною, це і побут, і виховання, і реабілітація, і лікарні, і т.д. Чоловік більшість свого часу на роботі, майже всі критичні стани дитини пережив заочно, бо комусь треба працювати і заробляти які-не-які кошти. Вже досить багато часу, років з 7 проживаемо в Киеві, бо для дитини тут краще реабілітаці, лікарні. Житло винаймаемо, скромне, але і так добре. Наш тато завжди плюбляв і полюбляє випити, але, як він каже проблем у нього з цим не має, то, чомусь в мене якісь притензії. З роботи додому не спішить, допомогти теж — то всьо треба 100 раз сказати, виклянчити- сам ніякої ініціативи. Я вже страшено вморилася, чекати його з роботи, буде пізно, буде до ночі…Не приємно. Фінансово, ми з дитиною, від нього залежим, на скіки я розумію, наш тато вирішив, що куди ми дінемся, маємо так терпіти. Я трохи підробляю вдома, по можливості, бо дитину не має куди дівати, підти працювати повноціно поки не має змоги. От час від часу питаю себе, хіба првильно так жити? Якщо йому всеодно до того, що я прошу, кажу, звертаю увагу — то значить він не поважає мене, не цінує. Живемо кожен сам собі — я дитиною, трохи спілкування, підробіток, маю бажання ще навчатися. Він — на роботу, з роботи, інет, телевізор, друзяки-випиваки, і шоб його не нанвтали, і ні чого не хоче, не саморзвиватися, не хоббі, просто не цікаво…ТОдного часу грав на автоматах, ще досі виплачує кридит. Ну а то всьо, треба зняти стресу, треба випити, не може собі в цьому відмовити. Той рік піів-року була коло мами, на Полтавщині, мама трохи допомогла з дитиною, вишла на роботу трохи —
за літо аж ожила, друзі, свіже повітря, спілкувння, заміна мене з малою. Був коханець…але зовсім не шкодую, було дуже суперово відчути себе комусь потрібною. Їхала на Киів, навіть змогла грошей підзаробити, з собою взяти і мамі залишити. Приїхала, купа долгів за квартиру, зато тато на роботу ходе, це при тому що він нам фінансово ці пів-року геть не допомагав. На питання, як так? ти ж чоловік? батько!
Відповідь — так собі жив, як хотів, ні в чому собі не відмовляв. Як можна бути таким безвідповідальним? Якесь не зрозуміле «сімейне життя» — вроді і є чоловік, а наче і не зрозуміло. Я доволі красива жінка, і дитина , хоч і хвора, але, всеодно, знаю, що зможу вийти заміж ще, і мені, поки не пізно, хотілось ще б дітей. Цей чоловік не хоче, змусив за весь час зробити три аборти. То який сенс, триматися за такі не зрозумілі відносини, зупиняє страх, невідомість, як буду далі, за малу звичайно переживаю, бо дитина тата дуже любить.Зараз також, ми вдома самі, наш тато затримаються опісля роботи…бо куди ми дінемся? А може дінемся, бо, блін, в мене є голова, руки і дитина, і життя в нас одне, щоб марнувати його на тих, хто нас не цінує.
- Наталя asked 8 лет ago
Доброго дня.
Наталя, ви пишите, що краще себе почували, коли жили деякий час окремо. Ви перестали сподіватися на жалюгідну допомогу від чоловіка і почали заробляти сама. І в цей час ви краще себе відчували, стали більш впевненою і самостійною. Ви на власному досвіді зрозуміли, що коли ви не чекаєте допомоги від чоловіка, а берете ініціативу в свої руки, то ваше життя починає налагоджуватися.
Також хочу звернути вашу увагу на те як ви відноситися до чоловіка. Досить часто ви називаєте його татом, а не чоловіком. Мені здається, що ви втратили відчуття до нього, як до чоловіка, а ставитесь як до батька, який повинен захищати і забезпечувати. Коли в відносинах втрачаються ролі чоловіка-жінки в них починаються проблеми. Також ці ролі дуже легко втратити, коли є проблеми зі здоровям дитини. Досить часто жінка повністю занурюєтся у роль матері і чоловік стає зайвим, від нього чекають тільки матеріальної допомоги і сенс відносин для обох поступово втрачається.
Зараз у вас є досвід, як брати життя в свої руки і досвід того, що буває, коли це чекаєш від іншого. І тільки вам вирішувати, який досвід вам більше підходить.
- Алексей Репецкий answered 8 лет ago
Please login first to submit.