Ми всі старіємо — але темп цього процесу у кожного свій.
Один у 70 зберігає ясний розум і життєву енергію, інший у 50 вже відчуває втому, забудькуватість і високий тиск. У чому різниця?
Відповідь частково захована в кінчиках наших хромосом — у крихітних “ковпачках” під назвою теломери. Вони працюють як захисні ковпачки на шнурках: не дають нашій ДНК “розплестись” і втратити форму. З кожним поділом клітини теломери коротшають — це своєрідний біологічний годинник.
Але не все вирішує генетика. Нові дослідження доводять: навіть якщо теломери коротші, ніж хотілося б, здоровий спосіб життя може майже повністю “переписати сценарій” — і зменшити ризик деменції, інсульту чи депресії.
🧬 Що таке теломери і чому вони важливі
Хромосоми — це компактні “пакунки” ДНК, у яких зберігається наша генетична інформація. На їхніх кінцях розташовані теломери — короткі повторювані послідовності, що захищають ДНК від пошкодження під час поділу клітин.
З часом теломери поступово скорочуються — це природна частина життя клітини. Кожного разу, коли клітина ділиться, її ферментні механізми копіюють ДНК, але не здатні відтворити крайній фрагмент — саме теломеру. Тож з кожним поділом вона втрачає кілька “літер” свого кінцевого коду.
Це називають ефектом кінцевої реплікації — своєрідним біологічним недописом. Поки запас теломери достатній, клітина функціонує нормально. Але коли ці захисні ділянки стають надто короткими, клітина переходить у стан “втоми” — перестає ділитися, старіє або гине.
Тому довжину теломер часто називають індикатором біологічного віку: дві людини одного календарного віку можуть мати зовсім різну “довжину життя” своїх клітин.
Довші теломери – не завжди краще
Втім, не завжди “довше” означає “краще”. Дослідження показують U-подібну залежність: як занадто короткі, так і надто довгі теломери можуть бути пов’язані з підвищеним ризиком хвороби Альцгеймера або навіть деяких видів раку.
Отже, ключовим є баланс. Теломери реагують на середовище, у якому живе людина, — на рівень стресу, сон, харчування, фізичну активність. І саме цей зв’язок між мікроскопічними структурами та нашими щоденними звичками відкриває нове розуміння старіння.
