Що таке ПТСР (посттравматичний стресовий розлад): симптоми та лікування

ПТСР (post-traumatic stress disorder, посттравматичний стресовий розлад) — психічний розлад, який може розвинутися після події з реальною або переживаною загрозою життю чи серйозному ушкодженню. Це окремий стан із власними критеріями діагностики та методами лікування, що має чіткі нейробіологічні корені.

Більшість людей після травми поступово відновлюються. Лише частина переживає розвиток ПТСР: симптоми тривають, впливають на повсякденне життя, стосунки й роботу. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, приблизно 70% дорослих протягом життя переживають хоча б одну травматичну подію [1]. Однак посттравматичний стресовий розлад розвивається у близько 5,6% тих, хто пережив травму [2].

У цій статті ми розглянемо, як саме розвивається посттравматичний стресовий розлад. Що відбувається в мозку під час травми, які існують симптоми, причини ПТСР, що підвищує ризик його розвитку і яке лікування сьогодні вважають найефективнішими.

Чому ми взагалі говоримо про ПТСР зараз

Упродовж останніх років слово “ПТСР” дедалі частіше з’являється в новинах, медичних рекомендаціях і повсякденних розмовах. ПТСР, або посттравматичний стресовий розлад, пов’язаний із пережитими травматичними подіями. Це фізіологічна реакція нервової системи на досвід, який був надто інтенсивним або небезпечним.

Посттравматичний стресовий розлад може виникнути не тільки після бойових дій. Історично ПТСР часто описували через досвід ветеранів, проте розлад може виникнути у будь-кого: у цивільних, які пережили обстріли чи евакуацію, у жертв домашнього чи сексуального насильства, у постраждалих від важких аварій, у тих, хто пережив раптову насильницьку смерть близької людини, реанімацію або важкі ускладнення операцій.

Слово “травма” в побутовій мові охоплює широкий спектр болючих переживань: від розриву стосунків і емоційно холодного виховання до втрати близької людини чи приниження на роботі. Такі досвіди справді можуть впливати на психічне здоров’я, викликати депресію або тривогу, бути приводом звернутися до психотерапевта. Однак діагноз ПТСР ставлять за вужчими критеріями: коли людина пережила або стала свідком ситуації з реальною загрозою життю чи серйозному ушкодженню [1]. Саме ця специфічна загроза запускає особливі механізми в нервовій системі, які відрізняють посттравматичний стресовий розлад від інших реакцій на болючий досвід.

Міжособистісне насильство, особливо сексуальне, має найвищий ризик виникнення ПТСР — у 19% жертв зґвалтування розвивається посттравматичний стресовий розлад [2]. Бойові дії призводять до ПТСР у 10-30% військових, залежно від інтенсивності експозиції [2]. Природні катастрофи мають нижчий показник — близько 4-5% [2].

Сьогодні ми говоримо про ПТСР ще й тому, що масштаби травматичних подій різко зросли через війну. Війна створила унікальні умови для масової травматизації населення. За даними дослідження Харківського національного університету внутрішніх справ, проведеного на початку жовтня 2022 року, у 25,9% опитаних українців спостерігалися симптоми ймовірного посттравматичного стресового розладу. Серед внутрішньо переміщених осіб цей показник ще вищий — 47,5%. Серед дітей, які пережили війну, ознаки ПТСР виявляють у 44% [5].

Одночасно з цим з’являється більше надійної інформації про причини виникнення ПТСР, механізми розладу, профілактику ПТСР та методи лікування посттравматичного стресового розладу. Це важливо для психічного здоров’я не тільки військових, а й мільйонів цивільних, які живуть у стані тривалого стресу.

Нормальна реакція на травму vs ПТСР

Після травматичної події багато реакцій, які лякають, насправді є нормальною відповіддю на ненормальну ситуацію. Майже кожна людина переживає гострий стрес: нав’язливі спогади, труднощі зі сном, підвищену тривожність. Це природна реакція психіки на надзвичайну ситуацію.

Перші години та дні: гостра стресова реакція

У перші години та дні після травми люди часто відчувають шок, заціпеніння, “наче це не зі мною”. Нервова система працює так, ніби загроза може повторитися. Це норма: мозок і тіло намагаються переробити досвід.

Перші тижні: природне відновлення або гострий стресовий розлад

У більшості людей (близько 60%) симптоми природно зменшуються протягом перших 2-4 тижнів. Мозок поступово переробляє досвід, спогад втрачає емоційну інтенсивність, людина повертається до нормального функціонування.

У частини людей (близько 40%) реакції настільки інтенсивні, що їх описують як гострий стресовий розлад (Acute Stress Disorder, ASD). Критичний період — перші 3-30 днів після травми. Людина може:

• Не спати або спати лише кілька годин
• Мати яскраві флешбеки
• Уникати всього, що нагадує про подію
• Відчувати нереальність того, що відбувається
• Важко контролювати емоції

Важливо: ASD — це не ПТСР. Це гостра фаза. Близько 50% людей з ASD згодом розвивають ПТСР, якщо не отримують лікування [3]. Але у половини симптоми поступово згасають самостійно.

Після місяця: коли симптоми стають ПТСР

Діагностичний поріг: Про ПТСР говорять, коли минув щонайменше місяць після травми, а симптоми:

• Не зменшуються, а іноді навіть посилюються
• Настільки виражені, що заважають працювати, підтримувати стосунки, піклуватися про себе
• Людина живе так, ніби небезпека досі поруч, хоча об’єктивно загрози вже немає

Саме це і є ПТСР — коли природний механізм відновлення не спрацьовує, і травматичний досвід залишається “застряглим” у психіці. Спогад не інтегрується в минуле, а продовжує переживатися як поточна загроза.

Діагноз ПТСР не ставиться раніше, ніж через місяць після травми. Це не означає, що раніше не потрібна допомога, але одномісячний поріг допомагає відрізнити нормальну гостру стресову реакцію від посттравматичного стресового розладу. У перші дні і тижні після травми майже кожна людина відчуває симптоми, подібні до ПТСР: нав’язливі спогади, підвищену тривожність, труднощі зі сном. Це нормальна реакція на ненормальну подію.

У цей момент ми вже говоримо не просто про посттравматичний стрес, а про психічний розлад. Ризик виникнення ПТСР зростає, якщо загроза була дуже інтенсивною або тривалою, до цього вже були інші травматичні події, поруч було мало підтримки, людина вже мала тривожний розлад, депресію чи інші вразливі місця.

Паралельно з ПТСР можуть з’являтися й інші стани: депресія, генералізований тривожний розлад, панічні атаки, зловживання алкоголем. Часто ПТСР супроводжується іншими розладами. До 80% людей з посттравматичним стресовим розладом мають принаймні один додатковий психічний діагноз: депресію, тривожні розлади, розлади вживання речовин [3]. ПТСР і алкоголь інколи стають способом впоратися з болем, проте така стратегія лише посилює симптоми в довгостроковій перспективі.

Нейробіологія ПТСР: що відбувається з мозком

Посттравматичний стресовий розлад має чіткі нейробіологічні корені. Дослідження за допомогою нейровізуалізації (МРТ, фМРТ) виявили специфічні зміни в мозку людей з ПТСР.

Трикутник страху. У центрі розладу — три мозкові структури: амігдала (детектор загрози) стає гіперактивною і реагує навіть на безпечні стимули, що віддалено нагадують травму; гіпокамп (контекстуалізація спогадів) не може розмістити травматичний спогад у минулому — тому флешбеки переживаються як “зараз”; префронтальна кора (регуляція емоцій) працює слабше — “гальма” для страху не спрацьовують [6, 8].

Травматична пам’ять. Під час травми спогад кодується фрагментовано, без часової прив’язки. Мозок запам’ятовує сенсорні деталі (звуки, запахи, відчуття) як “мітки небезпеки”. Коли з’являється тригер, нервова система реагує так, ніби загроза присутня зараз [7].

Добра новина: ці зміни не є незворотними. Мозок здатний змінюватися (нейропластичність). Ефективна психотерапія призводить до збільшення об’єму гіпокампа, зменшення гіперактивності амігдали, підвищення активності префронтальної кори. Навіть якщо ПТСР тривав роками, одужання можливе.

→ Детальніше про нейробіологію ПТСР: [посилання на окрему статтю]

Симптоми ПТСР: чотири основні групи проявів

Діагностичні критерії посттравматичного стресового розладу включають чотири основні групи симптомів. Для діагнозу ПТСР необхідна наявність симптомів з кожної групи протягом понад місяць після травматичної події, і ці симптоми повинні значно порушувати функціонування людини [3].

1. Нав’язливі симптоми (втручальні переживання)

Це найбільш характерні прояви ПТСР — спогади про травму постійно “вторгаються” в свідомість людини, незалежно від її бажання. Це повторне переживання події: нав’язливі спогади, флешбеки, дуже реалістичні кошмари.

Флешбеки — найінтенсивніші нав’язливі симптоми. Це не просто спогад, а повне повторне переживання травматичної події. Людина на мить втрачає контакт з теперішнім часом і відчуває, що травма відбувається знову прямо зараз. Флешбек може супроводжуватися відчуттям, що ти знову в тій ситуації, бачиш ті самі образи, чуєш звуки, відчуваєш ті самі фізичні симптоми (серцебиття, холод, тремор).

Нав’язливі спогади — раптові, неконтрольовані спогади про травму, які з’являються в свідомості без попередження. На відміну від флешбеків, людина усвідомлює, що це спогад, а не реальність, але емоційна інтенсивність висока.

Нічні кошмари — повторювані сни, що відображають травматичну подію або її елементи. Кошмари при ПТСР часто дуже реалістичні, людина прокидається з відчуттям жаху, в поту, з прискореним серцебиттям. Часом важко повернутися до сну після такого кошмару.

Інтенсивний психологічний дистрес при нагадуванні про травму. Будь-що, що нагадує про подію (місце, людина, дата, запах, звук), може викликати сильну тривогу, паніку, сум.

Фізіологічна реакція на нагадування — серцебиття, пітніння, тремор, нудота, головний біль. Тіло реагує на тригер так, ніби загроза реальна і присутня зараз.

2. Уникнення (avoidance)

Людина з ПТСР намагається уникати всього, що нагадує про травму: уникнення думок, розмов, місць, людей, фільмів і новин, які хоч якось нагадують про травму. Це зрозуміла реакція — спогади болючі, і природно хотіти їх уникати. Проте уникнення, хоча й дає короткочасне полегшення, довгостроково підтримує розлад, заважаючи природній переробці травматичного досвіду.

Уникнення зовнішніх нагадувань — місць, людей, розмов, ситуацій, що пов’язані з травмою. Наприклад, людина після ДТП може відмовлятися їздити автомобілем або навіть виходити на дорогу. Ветеран може уникати натовпів, гучних місць, новин про війну.

Уникнення внутрішніх нагадувань — спроби не думати про травму, придушувати спогади, емоції, пов’язані з подією. Людина може намагатися “зайняти себе”, щоб не думати, використовувати алкоголь або інші речовини, щоб “відключитися” від болючих думок.

Уникнення може здаватися ефективною стратегією, але воно звужує життя, обмежує активність, підтримує страх. Кожен раз, коли людина уникає чогось через ПТСР, мозок отримує підтвердження: “це справді небезпечно”. Уникнення не дає можливості дізнатися, що тригер насправді не небезпечний, що страх може зменшитися.

3. Негативні зміни в когніціях і настрої

Ця група симптомів часто недооцінюється, хоча вона значно впливає на якість життя і стосунки людини з посттравматичним стресовим розладом. Це зміни настрою й мислення: коливання, відчуття відчуженості, думки “зі мною щось не так”, “я нікому не можу довіряти”.

Дисоціативна амнезія — нездатність пригадати важливі аспекти травматичної події. Це не звичайне забування, а захисний механізм психіки, що “блокує” частини спогаду, які занадто болючі.

Стійкі негативні переконання про себе, інших, світ. “Я поганий”, “Я винен”, “Нікому не можна довіряти”, “Світ небезпечний”. Ці думки не є раціональними висновками, а сформовані під впливом травми дисфункціональні переконання, які людина приймає за правду.

Спотворене звинувачення себе або інших у причинах або наслідках травми. Багато людей з ПТСР відчувають надмірну провину: “Я мав би діяти інакше”, “Це моя вина”, навіть коли об’єктивно вони не могли запобігти події.

Стійкий негативний емоційний стан — постійний страх, гнів, провина, сором. Емоційний фон стає хронічно негативним, навіть коли немає безпосередніх тригерів.

Ангедонія — втрата інтересу до діяльності, яка раніше приносила задоволення. Речі, що раніше були важливими, втрачають сенс, нічого не радує, життя стає сірим і порожнім.

Відчуття відстороненості або відчуження від інших. Людина відчуває себе ізольованою, нездатною підтримувати близькість, “за склом”. Часто це пов’язано з відчуттям, що ніхто не може зрозуміти, що відбувається.

Нездатність відчувати позитивні емоції — навіть коли відбуваються приємні події, людина не може повністю відчути радість, любов, задоволення. Емоційне оніміння — один із найбільш виснажливих симптомів ПТСР.

4. Зміни в збудженості та реактивності (hyperarousal)

Людина з посттравматичним стресовим розладом перебуває в стані постійної готовності до загрози. Це постійна тілесна напруга, проблеми зі сном, легке здригання від раптових звуків, відчуття, що “не можу розслабитися”. Нервова система “застрягла” в режимі “бий або тікай”, навіть коли реальної небезпеки немає.

Дратівливість і спалахи гніву — часто без очевидної причини або непропорційні ситуації. Людина може “вибухати” через дрібниці, бути агресивною словесно або фізично.

Безрозсудна або саморуйнівна поведінка — ризикована їзда, зловживання алкоголем або наркотиками, небезпечні активності. Іноді це спроба “відчути щось”, іноді — неусвідомлена саморуйнівна тенденція.

Гіперпильність — постійна настороженість, сканування оточення на предмет загрози, важлива ознака розвитку посттравматичного стресового розладу. Людина постійно “на варті”, перевіряє двері, вікна, спостерігає за людьми навколо.

Підвищена реакція переляку — різка, інтенсивна реакція на несподівані звуки або рухи. Людина може “підстрибувати” від стуку, дзвінка телефону, дотику.

Проблеми з концентрацією — важко зосередитися на завданнях, читанні, розмові. Постійна готовність до загрози відволікає увагу, робить складним утримання фокусу.

Порушення сну — труднощі із засинанням, часті пробудження, поверхневий сон. Навіть коли людина спить, нервова система не “відключається” повністю, залишаючись напоготові.

ПТСР у дітей: особливості симптомів

Діти можуть реагувати на травму інакше, ніж дорослі, і симптоми посттравматичного стресового розладу у них мають свої особливості [3]. ПТСР у дітей має свої особливості. Дитина не завжди може прямо розповісти про те, що відчуває, і перші симптоми можуть виглядати як “примхи” чи “проблеми з поведінкою”.

Поведінкові зміни — регрес у розвитку (повернення до більш ранніх форм поведінки: нетримання сечі, присмоктування пальця), підвищена прив’язаність до батьків, страх розлуки. Різкі зміни настрою, агресія або, навпаки, надмірна слухняність.

Травматична гра — повторювана гра, що відтворює елементи травми. Коли дитина переживає ПТСР, вона може знову і знову “програвати” подію через малюнки, іграшки, рольові ігри. Повторювані сюжети гри, пов’язані з травмою.

Кошмари — у маленьких дітей можуть бути страшні сни без чіткого зв’язку з травмою, просто загальна тематика жаху, монстрів, небезпеки.

У підлітків може розвинутися ПТСР у вигляді: деструктивної поведінки, імпульсивності, соматичних скарг (головний біль, болі в животі без медичної причини), відчуття скороченого майбутнього (не планувати майбутнє, не бачити сенсу в навчанні або розвитку).

ПТСР у дітей не менш реальний, ніж у дорослих, хоча симптоми розвиваються інакше. Розуміння всіх груп симптомів ПТСР допомагає виявити розлад на ранніх етапах і звернутися за професійною допомогою вчасно.

Типи ПТСР: гострий, хронічний, складний

Не всі випадки посттравматичного стресового розладу однакові. Залежно від тривалості симптомів та особливостей травматизації виділяють різні види ПТСР.

Гострий ПТСР і хронічний ПТСР

Гострий ПТСР — коли симптоми тривають від одного до трьох місяців після травматичної події. Близько 40% людей одужують протягом першого року без професійного втручання [2], проте рання психотерапія суттєво покращує прогноз.

Хронічний ПТСР — коли симптоми тривають три місяці і довше. Потребує професійного лікування, оскільки без терапії симптоми можуть зберігатися роками.

Комплексний ПТСР (C-PTSD)

Комплексний посттравматичний стресовий розлад розвивається при тривалій, повторюваній травматизації, особливо коли людина не може втекти з травмуючої ситуації [9]. Типові ситуації: тривале дитяче насильство, довгострокове домашнє насильство, полон, тривале перебування в зоні бойових дій.

При складному ПТСР до класичних симптомів додаються три додаткові групи порушень [9]:

Дизрегуляція емоцій — труднощі з управлінням інтенсивними емоціями. Спалахи гніву, глибока безнадія, або емоційне оніміння.

Негативна самоконцепція — стійкі переконання про власну неповноцінність, хронічний сором, відчуття “зі мною щось принципово не так”.

Труднощі у стосунках — порушення здатності довіряти, відчувати близькість, підтримувати стабільні стосунки.

Складний ПТСР вимагає довшої і більш комплексної терапії, ніж класичний посттравматичний стресовий розлад. Недостатньо просто переробити травматичні спогади — потрібно відновлювати базові здатності емоційної регуляції, працювати з самоконцепцією, вчитися знову довіряти і будувати стосунки.

ПТСР із відстроченим початком

У 5-15% випадків симптоми можуть з’явитися через шість або більше місяців після травми [10]. Зазвичай цьому передують субклінічні симптоми (легкі прояви тривоги, уникнення), які не досягали порога для діагнозу. Симптоми можуть змінюватися, з часом вони стають гострішими. Відстрочений початок часто пов’язаний з новими стресорами або життєвими кризами, які знижують психологічні ресурси [10].

Хто частіше має вищий ризик ПТСР і чому

Двоє людей можуть пережити схожу травматичну подію, але в однієї виникає ПТСР, а в іншої — ні. Ризик розвитку ПТСР залежить від самої події, особистої вразливості й того, яку підтримку людина отримує після травми.

Фактори, пов’язані з подією

Не всі травми однаково ризикові. Міжособистісне насильство (зґвалтування, тортури) має вищий ризик, ніж ненавмисні травми (аварії, катастрофи). Тривала травматизація ризикованіша за одноразову подію. Відчуття безпорадності під час події суттєво підвищує ймовірність розвитку посттравматичного стресового розладу [2].

Найвищий ризик мають: бойові дії, зґвалтування, жорстоке насильство, важкі ДТП, реанімація з ризиком для життя, тривале побутове насильство.

Особисті та біологічні чинники

Чинники, які роблять нервову систему більш уразливою:

• Попередні психічні розлади (депресія, тривожні розлади)
• Попередня травматизація, особливо в дитинстві
• Молодший вік на момент травми
• Жіноча стать (вдвічі вищий ризик) [6]
• Відсутність соціальної підтримки після травми
• Додаткові стресори в період після травми
• Хронічні фізичні захворювання, виснаження

Близько 30-40% вразливості до ПТСР може бути генетично обумовленою, але гени взаємодіють з середовищем — навіть при генетичній вразливості ПТСР може не розвинутися, якщо є захисні фактори.

Захисні фактори

Водночас є фактори, що знижують ризик ПТСР: сильна соціальна підтримка, попередній успішний досвід подолання стресу, швидкий доступ до психологічної допомоги, стабільні життєві обставини (житло, робота, фінансова безпека).

Навіть дуже тяжкий досвід не обов’язково призводить до розвитку ПТСР. Ризик зростає, якщо людина після травми залишилася сам на сам із пережитим, її досвід знецінили, а побутовий і фінансовий стрес посилився. Навпаки, підтримка, базова безпека і доступ до терапії зменшують ймовірність виникнення ПТСР.

Діагностика ПТСР: критерії і коли звертатися до фахівця

Діагноз посттравматичного стресового розладу ставиться на основі клінічної оцінки відповідно до стандартизованих діагностичних критеріїв. Найчастіше використовуються критерії DSM-5 (Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders, 5th Edition) або ICD-11 (International Classification of Diseases, 11th Revision).

Посттравматичний стресовий розлад належить до психічних розладів, і діагноз ПТСР ставлять за поєднанням симптомів, їх тривалості та впливу на життя людини. Діагностувати ПТСР може лише фахівець, а не онлайн-тест чи чекліст у статті.

Діагностичні критерії DSM-5

Для діагностики ПТСР за DSM-5 необхідна наявність восьми критеріїв [3]:

Критерій A (Травматична подія): Людина пережила або стала свідком події з реальною загрозою життю, здоров’ю або безпеці. Наприклад: автокатастрофа, фізичне чи сексуальне насильство, обстріли, раптова насильницька смерть близької людини, робота, що вимагає регулярного контакту з травматичними деталями (рятувальники, медики).

Критерій B (Нав’язливі симптоми): Принаймні один симптом: нав’язливі спогади, кошмари, флешбеки, психологічний дистрес при нагадуванні, фізіологічна реакція на тригери.

Критерій C (Уникнення): Принаймні один симптом: уникнення думок/почуттів про травму, уникнення нагадувань про травму.

Критерій D (Негативні когніції і настрій): Принаймні два симптоми: амнезія для частин події, негативні переконання, самозвинувачення, стійкий негативний емоційний стан, ангедонія, відчуття відстороненості, нездатність відчувати позитивні емоції.

Критерій E (Зміни в збудженості): Принаймні два симптоми: дратівливість/агресія, безрозсудна поведінка, гіперпильність, підвищена реакція переляку, проблеми з концентрацією, порушення сну.

Критерій F (Тривалість): Симптоми тривають більше одного місяця.

Критерій G (Функціональне порушення): Симптоми викликають клінічно значуще порушення функціонування (соціальне, професійне, інші важливі сфери).

Критерій H (Виключення): Симптоми не обумовлені впливом речовин або іншим медичним станом.

Діагностичні критерії ICD-11

ICD-11 пропонує дещо спрощену систему діагностики, яка включає три основні групи симптомів [9]:

• Re-experiencing (повторне переживання травми)
• Avoidance (уникнення)
• Sense of current threat (відчуття поточної загрози)

ICD-11 також окремо виділяє складний ПТСР з додатковими критеріями дизрегуляції емоцій, негативної самоконцепції та порушень у стосунках [9].

Хто може поставити діагноз

Зазвичай діагностикою ПТСР займаються психіатри та клінічні психологи, які працюють із травмою. Інколи це роблять психотерапевти з відповідною клінічною підготовкою або в команді з психіатром.

Під час діагностики ПТСР фахівець зазвичай уточнює, яка саме травматична подія або події були в житті, як людина їх переживає зараз. Розпитує про симптоми ПТСР: повторне переживання, уникнення, напруження, зміни настрою й мислення. З’ясовує, скільки часу тривають симптоми, чи були періоди полегшення, як розлад впливає на повсякденне функціонування.

Можуть використовуватися стандартизовані опитувальники для діагностики та лікування: вони допомагають систематизувати інформацію, але не замінюють живу розмову. Поширений міф, що ПТСР неможливо діагностувати через “унікальність” досвіду, але критерії посттравматичного стресового розладу досить чіткі, навіть якщо вписуються в різні життєві історії.

Діагностика ПТСР відкриває можливість обирати методи діагностики та лікування, а не залишатися сам на сам із розладом.

Диференційна діагностика: ПТСР vs інші розлади

Посттравматичний стресовий розлад потрібно відрізняти від інших психічних станів, які можуть мати подібні симптоми розладу:

ПТСР vs депресія: Депресія може супроводжувати ПТСР, але при депресії немає специфічних травма-пов’язаних симптомів (флешбеків, уникнення тригерів, гіперпильності).

ПТСР vs генералізований тривожний розлад (ГТР): При ГТР тривога дифузна, не пов’язана з конкретною травмою. При ПТСР тривога фокусується навколо травматичної події і її тригерів. ПТСР завжди пов’язаний із конкретною травматичною подією та включає симптоми перепроживання (флешбеки), тоді як генералізований тривожний розлад може мати більш дифузний характер без прив’язки до минулої травми.

ПТСР vs панічний розлад: Панічні атаки при паніковому розладі виникають спонтанно, без конкретних тригерів. При посттравматичному стресовому розладі інтенсивна тривога зазвичай пов’язана з нагадуваннями про травму.

ПТСР vs ОКР: Обсесивно-компульсивний розлад включає ірраціональні нав’язливі думки і ритуали. При ПТСР нав’язливі спогади завжди пов’язані з реальною травмою.

ПТСР vs розлади особистості: Деякі симптоми (емоційна нестабільність, труднощі у стосунках) можуть нагадувати розлади особистості. Проте при ПТСР, особливо складному, є чітка історія травматизації, яка пояснює симптоми.

Коли звертатися до фахівця

Не кожна сильна реакція на травму означає, що вже розвивається ПТСР. Але є ситуації, коли ознаки ПТСР — вагомий аргумент поговорити з фахівцем. Якщо після травматичної події минув місяць, і ви відчуваєте:

• Нав’язливі спогади, кошмари або флешбеки, що не зменшуються
• Постійне уникнення місць, людей, розмов, що нагадують про травму
• Відчуття постійної настороженості, “на варті”
• Труднощі зі сном, концентрацією, емоційною регуляцією
• Симптоми значно заважають працювати, підтримувати стосунки, жити звичайним життям
• З’являються думки про те, що життя “не має сенсу”, фантазії про смерть чи самопошкодження
• Є відчуття, що ви застрягли в минулому, а спроби “просто забути” не працюють

— це ознаки, що природний процес відновлення не відбувається, і потрібна професійна допомога. Якщо симптоми посттравматичного стресового розладу тривають довше місяця, заважають вам працювати, спати або підтримувати стосунки — це прямий сигнал для звернення до спеціаліста з психічного здоров’я.

В Україні можна звертатися:

• До районних психіатрів або психотерапевтів у державних закладах охорони здоров’я (безкоштовно за направленням сімейного лікаря)
• До приватних психологів і психотерапевтів зі спеціалізацією в травмі
• Гаряча лінія «Ти як?» — безкоштовна психологічна допомога
• Гаряча лінія кризової допомоги та підтримки Українського ветеранського фонду: 0 800 332 029
• ГО «Вільний вибір» — психологічна підтримка ветеранам, військовим та їхнім родинам у доказових методах психотерапії. Телефон гарячої лінії: (063) 646-49-91
• Центр психічного здоров’я та реабілітації МОЗ України «Лісова поляна» — психологічна допомога ветеранам і людям, які пережили полон. Для запису: (073) 450-60-00
• Онлайн-платформа Mental Health — безоплатна професійна психологічна допомога для українців
• MARTA — проєкт з підтримки ментального здоров’я для ветеранів, їхніх рідних та близьких. Дає змогу анонімно пройти тестування, зрозуміти свій психологічний стан і за потреби знайти фахівця

Звернення за допомогою — це прийняття того, що нервова система потребує професійної підтримки для відновлення. Посттравматичний стресовий розлад — це медичний стан, який піддається лікуванню, і професійна допомога суттєво покращує якість життя.

Лікування ПТСР: що працює і чого очікувати

Посттравматичний стресовий розлад піддається лікуванню. Воно не “стирає” минуле, але може суттєво зменшити симптоми, допомогти повернути відчуття контролю й відновлюватися. Існують методи терапії ПТСР із доведеною ефективністю.

Психотерапія ПТСР: найефективніші методи

Психотерапія — основний і найефективніший метод лікування посттравматичного стресового розладу. На відміну від медикаментів, які можуть полегшити симптоми, психотерапія працює з корінням проблеми: переробляє травматичну пам’ять, змінює дисфункціональні патерни мислення і поведінки, відновлює здатність регулювати емоції.

Не всі види психотерапії однаково ефективні для лікування. Найкращі результати показують травма-фокусовані методи — ті, що працюють безпосередньо з травматичними спогадами, а не просто з симптомами тривоги чи депресії, що важливо при лікуванні ПТСР. Різні методи психотерапії посттравматичного стресового розладу мають спільну мету: допомогти нервовій системі вийти з постійного режиму небезпеки й по-іншому пов’язати минуле з теперішнім.

Когнітивно-поведінкова терапія, фокусована на травмі (Trauma-Focused Cognitive Behavioral Therapy, TF-CBT) є одним з ефективних методів лікування. Це структурований підхід, який допомагає людині безпечно зіткнутися з травматичними спогадами і змінити спосіб мислення про травму.

TF-CBT включає кілька компонентів. Спочатку терапевт навчає людину навичкам управління тривогою: техніки дихання, заземлення, релаксації. Ці навички стають інструментами для регуляції емоцій під час роботи з травмою. Потім починається експозиція — поступове, контрольоване зіткнення з травматичними спогадами. Людина розповідає про травму детально, знову і знову, в безпечному середовищі. Це може здаватися болючим, але саме через цей процес мозок навчається, що спогад — це спогад, а не реальна загроза. З часом емоційна інтенсивність спогаду зменшується.

Когнітивна реструктуризація допомагає виявити і змінити дисфункціональні думки про травму: “Це моя провина”, “Я міг би запобігти цьому”. Терапевт допомагає оцінити ці думки критично і сформувати більш реалістичні, збалансовані переконання. Когнітивно-поведінкова терапія допомагає помічати автоматичні думки, пов’язані з травмою, і поступово змінювати їх, а також працювати з уникненням.

TF-CBT ефективна приблизно у 60-70% людей з посттравматичним стресовим розладом [2]. Симптоми значно зменшуються або зникають повністю. Типовий курс — 8-16 сесій, хоча при складному ПТСР може знадобитися більше часу.

EMDR (Eye Movement Desensitization and Reprocessing — десенсибілізація та переробка за допомогою рухів очей) — метод, розроблений спеціально для лікування ПТСР. На перший погляд він виглядає незвично: людина фокусується на травматичному спогаді, одночасно стежачи очима за рухом пальців терапевта або стимулом на екрані (або відчуваючи тактильні стимули).

Механізм дії EMDR до кінця не з’ясований, але білатеральна стимуляція (руху очей або тактильні стимули, що активують обидві половини мозку) полегшує переробку травматичних спогадів. Під час EMDR-сесії травматичний спогад стає менш емоційно заряджений, “застряглі” фрагменти пам’яті інтегруються в загальну автобіографічну пам’ять, додається часовий контекст.

EMDR працює швидше, ніж TF-CBT — іноді значне покращення відбувається за 3-6 сесій, хоча повний курс може включати 8-12 сесій. Ефективність EMDR порівнянна з TF-CBT — близько 60-70% людей відчувають значне покращення [2].

Когнітивна процесуальна терапія (Cognitive Processing Therapy, CPT) — ще один доказовий метод лікування посттравматичного стресового розладу. CPT фокусується на зміні “застряглих точок” (stuck points) — дисфункціональних переконань, які утримують людину в ПТСР.

CPT включає написання детального опису травматичної події (impact statement) і його послідовний аналіз разом з терапевтом. Людина вчиться виявляти когнітивні спотворення: надмірне самозвинувачення, катастрофізацію, надузагальнення. Терапевт допомагає створити більш збалансовані, реалістичні думки про травму і її наслідки.

CPT показує хороші результати особливо для людей, у яких домінують когнітивні симптоми: самозвинувачення, сором, провина, спотворені переконання про безпеку і довіру. Типовий курс — 12 сесій [2].

Терапії ПТСР важлива поступовість і відчуття безпеки. Фахівець не змушує людину відразу детально відтворювати травматичні епізоди, а будує процес так, щоб у нервової системи було достатньо опори. Всі ці способи терапії працюють безпосередньо з травмою, а не просто з симптомами. Вони вимагають певної готовності стикатися з болючими спогадами. Це непросто, але саме цей процес веде до справжнього одужання.

Медикаментозне лікування

Ліки не лікують ПТСР, але можуть полегшити симптоми і дати змогу почати психотерапію. Якщо ПТСР поєднується з депресією, панічними атаками або тяжкими порушеннями сну, психіатр може запропонувати медикаменти.

Антидепресанти (СІЗЗС) — основні препарати для ПТСР. Зменшують тривогу, депресію, нав’язливі думки. Ефект з’являється через 4-6 тижнів. Приблизно 50-60% людей відчувають помірне покращення. Не викликають залежності, але припиняти їх треба поступово під контролем лікаря.

Інші препарати: венлафаксин (коли СІЗЗС недостатньо), празозин (від кошмарів). Бензодіазепіни (заспокійливі) не рекомендуються для тривалого лікування через ризик залежності.

Медикаменти найефективніші в комбінації з психотерапією. Вони стабілізують стан, але психотерапія необхідна для глибокої переробки травми. Самолікування небезпечне — завжди консультуйтеся з психіатром.

Скільки триває лікування: реальна статистика одужання

Скільки часу потрібно, щоб одужати від ПТСР? Відповідь залежить від багатьох факторів, але є статистика, яка дає реалістичну картину. У реальному житті лікують ПТСР часто саме поєднанням підходів: психотерапії, змін способу життя і, за потреби, медикаментів. 

Природний перебіг без лікування. Приблизно 40% людей з посттравматичним стресовим розладом одужують протягом першого року без професійного лікування [2]. Це ті, у яких спрацювали природні механізми відновлення: соціальна підтримка, внутрішні ресурси, сприятливі обставини. Проте 50% людей з ПТСР мають симптоми, що тривають роками, якщо не лікуватися.

З психотерапією. Травма-фокусована терапія (TF-CBT, EMDR, CPT) значно прискорює одужання:

• Після 8-12 сесій TF-CBT або EMDR 60-70% людей відчувають значне зменшення симптомів [2]
• Близько 30-40% досягають повної ремісії (відсутність симптомів)
• Ще 30-40% мають часткове покращення (симптоми зменшилися, але не зникли повністю)
• 20-30% не реагують на першу лінію лікування і потребують інших підходів

Що впливає на тривалість лікування?

Тривалість і тяжкість ПТСР до початку лікування. Хронічний посттравматичний стресовий розлад, що тривав роками, потребує більше часу для лікування, ніж ПТСР, з яким звернулися через кілька місяців після травми.

Тип травми. Одноразова травма (аварія, стихійне лихо) зазвичай лікується швидше, ніж тривала травматизація (дитяче насильство, роки домашнього насильства, тривалі бойові дії).

Наявність супутніх розладів. Якщо крім ПТСР присутні депресія, тривожні розлади, зловживання алкоголем — лікування триватиме довше, оскільки потрібно працювати з усіма станами.

Соціальна підтримка. Наявність підтримуючого оточення, стабільне житло, фінансова безпека значно покращують прогноз і прискорюють одужання.

Комплексний ПТСР потребує тривалішого лікування — часто 20-30+ сесій, оскільки потрібно не лише переробляти травму, але й розвивати навички емоційної регуляції, працювати з проблемами ідентичності та стосунків.

Реалістичні очікування. Для більшості людей з “класичним” ПТСР курс ефективної психотерапії — це 3-6 місяців (12-20 сесій). Значне покращення може відчуватися вже після перших кількох сесій, але стабільне одужання потребує завершення повного курсу.

Одужання не завжди означає повну відсутність симптомів. Для багатьох це означає, що симптоми більше не заважають жити, працювати, підтримувати стосунки. Спогад про травму може залишатися неприємним, але він більше не захоплює повністю, не викликає паніки, не руйнує життя.

Методи лікування ПТСР підбирають разом із фахівцем. Якщо хтось уже пробував різні методи лікування і не відчув достатнього полегшення, це не означає, що “нічого не працює”. Іноді потрібен інший формат терапії, інший фахівець або інша комбінація. Питання “хто лікує ПТСР” має відповідь: психіатри, клінічні психологи, психотерапевти з підготовкою в роботі з травмою. Лікарі лікують розлад не за одним шаблоном, а з урахуванням того, як саме розвивається посттравматичний стресовий розлад у конкретної людини.

Що ви можете робити вже зараз без шкоди для себе

Самодопомога не замінює лікування, але може полегшити щоденний стан і дати відчуття хоча б часткового контролю. Це особливо важливо, коли подолання ПТСР здається чимось далеким.

Опора на базові потреби тіла

Коли нервова система живе в режимі постійної тривоги, тіло відсувається на другий план. Прості кроки можуть мати значення:

• Намагайтеся лягати і прокидатися приблизно в один і той же час (навіть якщо сон поганий, ритм допомагає)
• Їжте регулярно, навіть якщо апетит знижений — голод посилює тривогу
• Рухайтеся хоча б трохи: 15-20 хвилин прогулянки, розтяжка, легкі вправи

Встановлення чіткої щоденної рутини допомагає зменшити навантаження на мозок, оскільки робить навколишній світ більш передбачуваним.

Створення передбачуваності

Якщо довкілля стає більш передбачуваним, нервова система отримує менше сигналів тривоги:

• Ранковий ритуал: та сама послідовність дій (душ, кава, 5 хвилин на балконі) сигналізує мозку “день починається, все під контролем”
• Місце спокою: куточок вдома, де ви відчуваєте себе безпечніше — м’яке крісло, плед, приємне світло
• Контроль інформації: якщо новини запускають паніку, обмежте перегляд до 1-2 разів на день у чітко визначений час
• Люди: 1-2 людини, з якими можна просто побути поруч без пояснень

Техніки заземлення при тригерах. Коли відчуваєте, що накриває:

• Техніка “5-4-3-2-1”: назвіть 5 речей, які бачите, 4 звуки, 3 дотики, 2 запахи, 1 смак — це повертає увагу в “тут і зараз”
• Дихання “4-7-8”: вдих на 4, затримка на 7, видих на 8 — уповільнює серцебиття

→ Завантажте повний “План дій при тригерах ПТСР: техніки + карта спостережень” з детальними інструкціями, картою тригерів та щоденником у нашому Telegram-каналі: [посилання]

Соціальна підтримка

Ізоляція підсилює симптоми. Підтримка не означає детально розповідати про травму:

• Одна людина, якій можна написати “мені зараз важко” — і цього достатньо
• Регулярні короткі зустрічі (навіть 20 хвилин чаю) нагадують, що ви не самі
• Групи підтримки для людей з подібним досвідом (онлайн або офлайн)
• Якщо важко говорити — просто побути поруч (прогулянка, фільм, мовчазна компанія)

Що не допомагає

У деяких людей ПТСР і алкоголь стають способом впоратися з болем, проте така стратегія лише посилює симптоми в довгостроковій перспективі.

Існують методи лікування, які працюють тільки в професійному форматі. Самодопомога не замінює терапію, якщо симптоми ПТСР тривають місяцями, заважають жити, якщо приєднуються думки про самопошкодження або алкоголь стає основним інструментом “відключитися”.

FAQ: Найчастіші запитання про ПТСР

Висновки

ПТСР — це реакція нервової системи на травматичні події, де була реальна або переживана як реальна загроза життю чи безпеці. Посттравматичний стресовий розлад формується як поєднання самої події, попереднього досвіду, стану нервової системи, рівня підтримки й тривалого стресу.

Сильні емоції, поганий сон, напруга й нав’язливі спогади в перші тижні після події не завжди означають, що розвивається ПТСР. Про посттравматичний стресовий розлад зазвичай говорять тоді, коли симптоми не слабшають, тривають щонайменше місяць і суттєво заважають жити.

ПТСР може проявлятися по-різному: через флешбеки, кошмари, уникнення, постійну напругу, зміни настрою й мислення. Розвиток ПТСР частіше відбувається після подій із високою загрозою життю, повторюваних травм, жорстокого насильства, досвіду війни. Значення мають і особисті, і соціальні фактори, і доступ до підтримки.

Діагностувати ПТСР може тільки фахівець. Звернення по допомогу — спосіб зрозуміти, що з вами відбувається, і підібрати реалістичні кроки лікування ПТСР. Лікування зазвичай включає психотерапію та, за потреби, медикаментозне лікування. Самодопомога й підтримка стосунків не замінюють терапії, але можуть пом’якшити щоденний стан і допомогти пройти шлях відновлення.

ПТСР може бути важким досвідом, але це стан, із яким можливо працювати. Людина не зводиться до діагнозу, а сенс лікування — не в тому, щоб стерти минуле, а в тому, щоб воно перестало повністю керувати теперішнім.

Список літератури

[1] World Health Organization (WHO). (2013). Guidelines for the management of conditions specifically related to stress. Geneva: WHO.

[2] Kessler, R.C., et al. (2017). How well can post-traumatic stress disorder be predicted from pre-trauma risk factors? An exploratory study in the WHO World Mental Health Surveys. World Psychiatry, 16(2), 168-177.

[3] American Psychiatric Association. (2013). Diagnostic and Statistical Manual of Mental Disorders (5th ed.). Arlington, VA: American Psychiatric Publishing.

[4] Serdyuk, O., et al. (2022). Mental Health Survey in Ukraine during the war. Kharkiv National University of Internal Affairs. Жовтень 2022. (За даними Foreign Ukraine, 2023)

[5] UNICEF Ukraine. (2023). Mental health and psychosocial support for children affected by war in Ukraine.

[6] Yehuda, R., et al. (2015). Post-traumatic stress disorder. Nature Reviews Disease Primers, 1, 15057. https://doi.org/10.1038/nrdp.2015.57

[7] Brewin, C.R. (2015). Re-experiencing traumatic events in PTSD: new avenues in research on intrusive memories and flashbacks. European Journal of Psychotraumatology, 6(1), 27180. https://doi.org/10.3402/ejpt.v6.27180

[8] Shin, L.M., & Liberzon, I. (2010). The neurocircuitry of fear, stress, and anxiety disorders. Neuropsychopharmacology, 35(1), 169-191. https://doi.org/10.1038/npp.2009.83

[9] World Health Organization. (2018). International Classification of Diseases for Mortality and Morbidity Statistics (11th Revision). https://icd.who.int/browse11/l-m/en

[10] Andrews, B., Brewin, C.R., Philpott, R., & Stewart, L. (2007). Delayed-onset posttraumatic stress disorder: a systematic review of the evidence. American Journal of Psychiatry, 164(9), 1319-1326. https://doi.org/10.1176/appi.ajp.2007.06091491