Доброго дня.
Мені 15 років.
Завжди вважала, що в моїй сім’ї все добре, вважала їх ідеальними, але зовсім забула про те, що я також член цієї «ідеальної» сім’ї. Чому ідеальної в кавичках? Тому що не ідеальною її роблю саме я.
З появою 3 дитини в сім’ї, я почала дивитися трохи інше на різні речі, пореальнішому. Я почала розуміти, що мої примхи є дуже важливими для моїх батьків, а особливо мами. Якщо мій старший брат попросить нові джинси, які йому сподобалися, то йому відмовлять з словами «Грошей нема, ти старі ще не зносив», якщо менша сестра помалювала уже і так обдерті шпалери — її почнуть сварити, або навіть ударити можуть, хоча їй навіть 2 немає. Але що б я не просила — мені все куплять, все пробачать, ніби я важливіша за інших.
Лише зараз я зрозуміла, що все своє життя , таке поки що коротке, я віддала тому ділові, яке ненавиджу, адже цим хотів займатися мій брат, а можливостей віддати двох дітей на лижний спорт не було. Коштів було лише на когось одного. І хоч мій брат дізнався про це раніше, навіть сумку вже склав, аби їхати, я влаштувала скандал, що Я ХОЧУ. І батьки лише насварили його , А відправили мене. Я відчуваю себе зараз дуже паршиво, розуміючи, що він справді цього хотів, і що я повна егоїстка. Кожного разу, коли його питалися, чи не хоче він поїхати в гори на лижі, він відповідав «Ні». Лише зараз я зрозуміла, що це він робив, бо боявся. Боявся, що його батьки віддадуть перевагу його сестрі, яка заберає його мрію.
Після довгих 8 років, я зрозуміла, що це не моє, що я ненавиджу навіть те, як виглядають лижі. І лише через рік, обдумуючи чи поїду я скоро знову в гори, я зрозуміла, що я завжди забирала шанш в брата.
Я завжди була першою в батьків. Хтось радів би на моєму місті, але не я. Я тепер жити не хочу, розуміючи, що своєю присутністю руйную життя брату. Я розумію, що я зруйнувала все його життя.
Зараз я сама себе заспокоюю тим, що батьки просто відчувають вину через те, що я трішки небажана в них. Вони не планували мене, адже мій брат тільки пов’язати починав, а коли вже було пізно, не хотіли дівчинку, хотіли ще одного хлопчика. Але якщо це й так, то чому не відчувають себе винними перед братом? Відколи я себе пам’ятаю, його змушували робити все: виносити мусор, годувати і чистити за тваринами та інше.
Зараз дивлячись на мою маленьку сестру, я боюсь. Боюсь що вона стане на 2 план.
Я навіть не знаю що ще мені написати . Я хотіла б звернутися з цією проблемою до мами, але вона просто почне мене жаліти.
Я не знаю , що запитати в Вас.
Просто хочу, аби ви прочитали це, да дали мені пораду. Яку? Я й сама не знаю.
Мабуть, скажіть, як перестати бути егоїсткою, та й просто стати другом для брата, який, скоріше за все ненавидить мене.
Дякую Вам за те, що приділили увагу саме моєму посту.
- Марія asked 7 лет ago
Please login first to submit.