Проблема в спілкуванні з батьком

Доброго вечора! Останнім часом складується не дуже приємна ситуація в спілкуванні з батьком — не знаходимо спільну мову за що б не починали говорити, немає ніякого розуміння і поваги до моєї точки зору, закінчується навіть моїми істериками. Я одна дитина в сім’ї (мені 21 рік), завжди була обожнюваною дитиною, була гордістю і ніколи не мала проблем з порозумінням з батьками, в нас дууже дружні і відкриті стосунки. Десь роки 2 тому почались серйозні конфлікти — річ у тому, що тато колишній військовий, який ще в років 25 пішов у відставку, але душею ще досі живе у тих часах і срср. Ситуацію погіршив перехід тата на новий режим роботи — він працює тиждень на тиждень, і, відповідно, тиждень вихідних він проводить лише з телефоном і фільмами на військову тематику. Це цілодобово, з людиною зникли спільні теми для розмов, все зводиться до радянсього патріотизму і однобокості щодо всіх інших питань. Мене це неймовірно дратує, розвиток зупинився, через постійне проведення часу лише з телефоном в нього погіршилась пам’ять, сфера інтересів стала мізерною, часу спільного сімейного ніякого немає. Крім того, через надмірну вагу 2 роки тому йому лікарі сказали, що в нього є велика загроза цукрового діабету, і поки можна підтримувати свій організм щоб не дійти до хвороби, треба перейти на правильне харчування і спорт. Ці поради були проігноровані (я 4 дні на тиждень хаджу в зал і дотримуюсь правильного харчування, тому це не було би чимось складним чи новим для сім’ї, всі би підтримали тата), зараз же, у тиждень цілодобового кіно, разом до всього додалося постійне цілодобове поїдання. На мої прохання подумати про здоров’я і життя реакція суто агресивна — крики, що йому жаліють їжі і це тільки його сім’я винна, що він набирає вагу, а не те, що після вечері ситної він ще 3 рази сідає так само вечеряти. Це обурює, дратує і ображає. Третім до цього ще є неповага — він вважає абсолютно непотрібним будь-як себе обслуговувати, позиція «в мене дві жінки в сім’ї для того, щоб за мною прибрали, витерли, віднесли розкидані шкарпетки, помили унітаз, а не для того, щоб я це робив сам». Мене, як дівчину, цей відвертий сексизм задіває, така позиція батька доньки для мене взагалі неприйнятна, до того ж і не вимагається робити щось спеціально — для нього все приготоване, випрасуване, прибране, проситься лише прибрати після себе те, що він сам зробить — зімне випрасувані речі на тремпелях, залишить повну підлогу води (я це сприймаю як неповагу до себе і мами, тому що він бачить, що двічі на день миється підлога, як важко прасувати по 6-7 рубашок и декілька комплектів білизни за раз, що за таку турботу просто треба бути вдячним, а не спеціально робити ще більше її)
Крім того, він забуває 9/10 того, що я розповідаю, прошу або про що попереджую — тут починається конфлікт за те, що я його за дурня маю, нічого подібного не було, він все ідеально пам’ятає, а я не маю ніякої поваги до нього, а він ще й кошти мені дає (батьки працюють двоє, і по факту — наразі всіма витратами займається мама, вона купує/дарує/сплачує).
Проблема в тому, що такі ситуації відбувається регулярно — це виматує морально, псує нерви. Періодично я раджу йому перестати дивитись ті фільми і почати жити в 2018 році замість 43го, або що потрібно купити таблетки для пам’яті і зайнятись собою, тому що він ще молодий чоловік і в 43 роки повинен взяти себе в руки, в його інтересах довше прожити і застати більше подій мого життя. Я поважаю його інтереси, але це тільки шлях саморуйнації, він не вміє слухати і говорити — лише кричати. В відповідь останнім часом я почала отримувати до криків ще й мати, при чому одного разу на моє прохання о 3ій ночі виключити звук війни і взяти навушники я отримала матами відповідь, що для мене все життя поклали, а я не вдячна за це, і ще раз таке скажу — він мені вмаже. То була остання крапля, ми завжди були в неймовірно гарних відносинах — всі зауважували, наскільки мої батьки сучасні і які відкриті в нас стосунки, а тут чоловік говорить такі речі доньці.
Я не можу зрозуміти, яка причина такої деградації і такого відношення. Я бачу і маму нещасливою, ми стараємось не зачіпати теми, які розпалюють скандал, але це неможливо, коли людина живе лише з своїм телефоном і впевненістю, що всі йому винні. Будь-яка розмова, навіть яка почнеться з котиків, буде завершена татовим захопленням і обов’язково сюди буде притягнута військова справа, що породить ще більше спорів, бо війна давно закінчилась і вона недоречна в цій розмові, а це породить тему про неповагу до батька і його головного в житті захоплення. В мене дике бажання не спілкуватись взагалі, але він же мій тато, він дуже хороша людина, він ніколи таким не був. А ці моменти роблять його людиною абсолютно чужою. І говорити спокійно не варіант, він абсолютно не слухає, кричить своє, перебиває. Мене моментами бере таке роздратування і розчарування, я не бачу виходу з таким спілкуванням. Стає шкода маму з таким відношенням до неї.