Депресія під час війни: коли руйнується не лише дім, а й надія

Коли почалася повномасштабна війна, першою реакцією багатьох був шок. Мозок відмовлявся вірити в реальність, вмикаючи потужні захисні механізми. На початку війни ми діяли на адреналіні: волонтерили, евакуювалися, облаштовували побут, постійно гортали стрічку новин. Здавалося, що втоми не існує.

Але людська психіка не розрахована на марафон у режимі спринту. Коли гостра фаза стресу минає, часто приходить інше: глуха порожнеча, втрата інтересу до всього, що раніше надихало, і стійке відчуття, що майбутнє зникло.

Це вже не просто втома, яка минеться після вихідних. Це депресія під час війни — психічний розлад, який потребує уваги, фахової допомоги й, насамперед, відсутності самоосуду.

За даними досліджень, поширеність депресії серед дорослого населення України після повномасштабного вторгнення сягає 32–44% [1]. Дослідження в країнах Балкан показали, що поєднання депресії з ПТСР суттєво погіршувало прогноз одужання [2; 3]. Українські дані також свідчать про високу частку депресивних і тривожних станів, особливо серед переселенців [1; 4; 6].

У цій статті ми розберемо, чим депресія під час війни відрізняється від депресії в мирний час, як розпізнати депресивний розлад в умовах постійної загрози та що з цим робити.

Детальніше про депресивний розлад, його симптоми й методи лікування депресії читайте в статті Що таке депресія?.

Чому депресія під час війни — це не «звичайна» депресія

Депресія — це психічний розлад, при якому змінюється спосіб, у який людина відчуває себе, світ і майбутнє. Типові симптоми депресії: стійко знижений або «порожній» настрій, втрата інтересу або радості, порушення сну й апетиту, зниження енергії, почуття провини й власної нікчемності.

У мирний час депресивні розлади часто мають конкретний пусковий механізм (втрата роботи, розлучення, смерть близької людини) або розвиваються на тлі біологічної вразливості. Людина переживає кризу, поступово адаптується і за наявності підтримки повертається до звичного рівня функціонування.

Під час війни контекст інший. Є принаймі три важливі відмінності.

1. Хронічна загроза замість епізодичного стресу

Війна не має чіткого початку й кінця в повсякденному досвіді людини. Обстріли можуть початися будь-якої миті, сирени лунають регулярно, новини про загиблих і руйнування з’являються щодня. Мозок перебуває в стані постійної готовності, система «бій/біжи/замри» майже не вимикається.

Такий хронічний стрес виснажує нервову систему й підвищує ризик розвитку депресії: організм уже не має ресурсу ні на мобілізацію, ні на повноцінне відновлення.

2. Втрата підтримки: коли немає на кого спертися

У мирний час людина з депресією частіше може спиратися на відносно стабільних близьких: партнерів, друзів, колег. Соціальна підтримка — один із ключових захисних факторів від депресивних розладів.

Під час війни майже всі навколо проживають власну кризу. Близькі можуть бути у стані виснаження, тривоги, мати ПТСР чи інші психічні розлади. Хтось евакуювався, хтось на фронті, хтось втратив близьких. Соціальна мережа підтримки рветься й тоншає саме тоді, коли вона найбільше потрібна.

3. Відсутність «після»

У багатьох кризах мирного часу є умовний «після»: завершення лікування, перехід через розлучення, нова робота. Це створює відчуття, що колись попереду може бути інший, менш болючий період.

Під час війни період війни не має чіткої дати завершення. Багато людей відкладають життя «на потім»: «після війни одружимося», «після війни почну терапії», «після перемоги переїдемо». Але ця точка — невизначена. Невизначеність підсилює безнадію, а безнадія — один із центральних проявів депресії.

Як війна змінює мозок і відчуття майбутнього

Хронічна загроза й виснаження нервової системи

Коли мозок відчуває загрозу, активується мигдалеподібне тіло — структура, яка запускає реакцію «бий, біжи або замри». У короткочасному стресі це корисний механізм виживання. Але під час війни ця система може бути активною тижнями й місяцями.

Організм «застрягає» між небезпекою й відсутністю розв’язки. Звідси:

• постійна втома й зниження енергії;
• порушення сну;
• труднощі з концентрацією;
• підвищена тривожність або, навпаки, емоційне «вимикання».

Моральна травма

Окрема тема — моральна травма: ситуації, коли людина стикається з подіями, що суперечать її глибинним цінностям (жорстокість, насильство, загибель мирних людей, складні моральні рішення для військових, медиків чи волонтерів).

Дослідження серед ветеранів показують, що моральна травма може впливати на розвиток депресії навіть сильніше, ніж безпосередня загроза життю [5]. Вона підточує відчуття, що світ може бути справедливим, а власне життя — гідним і осмисленим.

Розчарування

Окремий фактор, що посилює депресію під час війни, — розчарування в колективних очікуваннях. Коли події розвиваються не так, як ми сподівалися (хід бойових дій, міжнародна підтримка, внутрішні процеси в країні), це може породжувати відчуття повної втрати контролю над майбутнім.

Італійський психотерапевт Джорджо Нардоне описує шлях: ілюзія → розчарування → депресія. Коли людина або суспільство вірить у певний сценарій («все закінчиться швидко», «справедливість відновиться миттєво»), а реальність виявляється іншою, виникає не просто смуток, а руйнування внутрішньої опори.

Типові переконання, які з’являються на цьому тлі:

• «Від мене нічого не залежить» — втрата суб’єктності.
• «Обіцяли одне, вийшло інше» — втрата довіри до світу й інституцій.
• «Це ніколи не закінчиться» — безнадія щодо майбутнього.

Це накладається на особисті втрати й травми, створюючи ефект подвійного удару: руйнується і особистий світ, і колективна надія. Це природна психічна реакція на те, що реальність радикально не відповідає очікуванням.

Втрата майбутнього і сенсу

Розчарування веде до втрати відчуття майбутнього. Людина наче провалюється в своєрідний «день бабака». Дні зливаються в один сірий потік: прокинувся, перевірив новини, вижив, заснув. Час ніби закільцьовується — немає руху вперед, є лише нескінченне повторення тривожного сьогодення.

Тобто, війна призводить до руйнування абстрактного, але вкрай важливого, відчуття «у мене попереду є життя». Здається, що ваша історія не має продовження, і це виснажує навіть більше, ніж побутові незручності.

Коли мозок не може уявити жодного хоч трохи бажаного сценарію, дофамінова система, пов’язана з мотивацією й очікуванням винагороди, працює інакше. Наслідки:

• апатія;
• втрата інтересу до життя;
• відчуття безсенсовності будь-яких зусиль.

Це класичний ґрунт для розвитку депресії.

«Завмирання життя» як центральний симптом воєнної депресії

Синдром відкладеного життя

Один із найпоширеніших проявів депресії під час війни — феномен «завмирання». Людина перестає будувати плани, відкладає важливі рішення, живе у режимі очікування «після війни».

Це може виглядати так:

• ви не плануєте нічого на наступні місяці чи рік;
• часто ловите себе на думках «після війни я почну жити», «коли закінчаться воєнні дії я подумаю про це»;
• здається, що справжнє життя неможливе зараз, воно «підвішене».

Якщо такий стан триває місяцями, депресія поглиблюється: втрачається відчуття руху, розвитку, сенсу.

Freeze response: нейробіологія «завмирання»

У психології й нейронауці описаний freeze response — реакція «завмерти» як відповідь на надмірну або тривалу загрозу. Коли мозок «вважає», що боротися чи тікати неможливо, він вимикає активність, щоб зберегти енергію.

Можливі прояви:

• стале зниження енергії, постійна втома навіть без великих навантажень;
• відчуття «туману в голові», уповільнене мислення, труднощі з концентрацією;
• емоційне заціпеніння: ви майже нічого не відчуваєте — ні радості, ні смутку;
• втрата мотивації: речі, які раніше тішили, тепер не викликають інтересу.

Це не лінь і не прокрастинація. Це спосіб нервової системи пережити хронічну загрозу. Але якщо таке завмирання триває тижнями й місяцями, він перетворюється на депресивний стан, із яким важко впоратися самотужки.

Провина під час війни і депресія

Типи провини в період війни

Провина — один із найпотужніших підсилювачів депресії в умовах війни. Вона блокує звернення по допомогу й поглиблює самознецінення.

Часті варіанти у цивільних:

1. Провина: Мені нема права бути погано
   «Іншим гірше, я не маю права скаржитися». Людина постійно порівнює свій стан із тими, хто «справді страждає»: військові, люди під обстрілами, ті, хто пережив втрату близьких. У результаті депресію сприймають не як психічний розлад, а як «слабкість».
2. Провина за те, що ти не на фронті
   Особливо поширена серед чоловіків. Навіть якщо є об’єктивні причини (медичні показання, бронь, догляд за дітьми), може звучати: «інші воюють, а я — ні».
3. Провина за евакуацію або відносну безпеку
   Люди, які виїхали, часто думають: «Я втік/втекла, покинув/покинула країну, близьких, друзів». Навіть якщо евакуація була єдиним безпечним рішенням.
4. Провина вижившого Провина вижившого виникає, коли людина пережила щось, що не пережили інші: “Чому я, а не вони?” Як це виглядає під час війни:
   • Друзі чи колеги загинули, а ти — ні.
   • Близька людина постраждала або втратила дім, а ти — у відносній безпеці.
   • Ти виїхав/виїхала, а рідні залишилися під обстрілами.

Така провина часто поєднується з думками «я не заслуговую жити», «я не маю права на радість» — це вже депресивні переконання, які можуть призвести до суїцидальних думок.

Як провина поглиблює депресію

Провина підтримує депресивний розлад за трьома основними механізмами:

1. Блокує звернення по допомогу
   «Є люди, яким гірше», «я не заслуговую підтримки» → людина не йде до фахівця → симптоми депресії посилюються.
2. Підтримує депресивне мислення
   Провина стає «доказом»: «зі мною щось не так», «я погана/поганий». Замість бачити провину як симптом, людина сприймає її як істину.
3. Провина + безнадія = депресивна спіраль
   «Я винен/винна і нічого не можу з цим зробити». Це класичне поєднання для тяжких депресивних розладів.

Часто для роботи з провиною потрібна психотерапія (когнітивно-поведінкова терапія, ACT та інші), але вже на початковому етапі можуть допомогти питання:

• «Чи справді я контролював/контролювала цю ситуацію?»
• «Чи засуджував/засуджувала б я іншу людину за таке саме рішення?»

Депресія, ПТСР і коморбідні психічні розлади

Депресія і посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) — два найпоширеніші психічні розлади внаслідок війни, і вони часто йдуть разом. Медичний термін коморбідність означає одночасну наявність кількох розладів у однієї людини.

Дані досліджень у країнах Балкан показують: поєднання депресії та ПТСР передбачало значно менш сприятливу динаміку симптомів, ніж наявність лише одного розладу [2; 3].

Українські дослідження демонструють високу частоту депресивних розладів і ПТСР після повномасштабної війни, а серед внутрішньо переміщених осіб частка психічних розладів ще вища [1; 4].

Дослідження серед підлітків також показують значну поширеність депресії та ПТСР внаслідок війни [6].

Типове «замкнене коло»:

• ПТСР → порушення сну → депресія
  Кошмари, флешбеки, гіперзбудження заважають спати → хронічне виснаження → втрата енергії та інтересу (класичні прояви депресії).
• Депресія → відсутність сил → ПТСР не опрацьовується
  Безнадія й втома заважають працювати з травмою в терапії → симптоми ПТСР тривають → депресія поглиблюється.
• Уникання → ізоляція → депресія
  ПТСР змушує уникати нагадувань про травму, людей, місць, новин → соціальна ізоляція → втрата підтримки → поглиблення депресивного розладу.

Важливо: наявність кількох психічних розладів не означає, що «все безнадійно». Це означає, що лікування депресії та ПТСР потребує комплексного підходу й часу.

Як розпізнати депресію під час війни

Коли «нормальний» стрес стає депресією

Під час війни майже кожна людина відчуває стрес, тривогу, смуток чи безнадію. Це нормальні реакції на ненормальні обставини. Вони ще не означають діагноз.

Питання в тому, коли реакція на подію перетворюється на депресивний розлад. Ключові критерії:

• стан триває тижнями чи місяцями;
• симптоми заважають виконувати повсякденні справи;
• зникає здатність відчувати хоч щось, окрім порожнечі та безнадії.

Корисне запитання:

«Чи триває це тижнями? Чи заважає мені жити?»

Якщо відповідь «так» — можливі не просто реакція на стрес, а депресивний розлад.

Специфічні маркери воєнної депресії

Більшість ознак ми розкрили вище:

1. «Життя застигло» — усе «після війни»
2. Емоційне заціпеніння
3. Провина, яка не відпускає
4. Розчарування в собі, в інших людях, в світі
5. Переконання на кшталт «Я більше ніколи не буду щасливим/щасливою»
6. Фізичні симптоми без очевидних причин
   Постійна втома, болі в тілі, порушення сну, труднощі з концентрацією, відчуття, що «немає сил навіть на дрібниці». Фізичні стани можуть бути частиною депресивного розладу, а не тільки наслідком недосипу чи соматичних хвороб.

Червоні прапорці: коли потрібна професійна допомога

Самопідтримки недостатньо, якщо:

1. Тривала втрата інтересу до всього (ангедонія)
   Речі, які раніше давали хоча б трохи радості, тепер не викликають ані інтересу, ані задоволення. Це триває понад два тижні.
2. Думки про безглуздість життя або суїцидальні думки
   «Навіщо все це?», «краще б мене не було», уявлення про те, як можна завдати собі шкоди. Це не «перебільшення», а серйозний симптом, який потребує негайної уваги.
3. Неможливість виконувати базові справи протягом тижнів
   Дуже важко піднятися з ліжка, помитися, приготувати їжу, відповісти на повідомлення. Це не лінь, а ознака того, що депресивний стан суттєво порушує функціонування.
4. Алкоголь чи інші речовини як єдиний спосіб «відключитися»
   Якщо ви регулярно використовуєте алкоголь чи інші засоби, щоб заглушити біль або «заснути», це додатковий сигнал звернутися по допомогу.

У всіх цих випадках варто якнайшвидше обговорити свій стан із фахівцем — сімейним лікарем, психіатром або психотерапевтом.

Групи підвищеного ризику

Депресія під час війни може розвинутися в будь-кого. Але дослідження показують групи, де ризик розвитку депресії й тривожних розладів вищий [1; 2; 4; 6]:

• Військові й ветерани — пряма загроза життю, моральна травма, втрата побратимів, складність повернення до цивільного життя.
• Внутрішньо переміщені особи й біженці — втрата дому, звичного оточення, невизначеність, соціальна ізоляція, провина за евакуацію.
• Люди в зонах активних бойових дій — щоденна загроза, порушення базових потреб, відсутність перспективи.
• Діти та підлітки — порушення відчуття безпеки, зміни в сім’ї, емоційна нестабільність дорослих. Дослідження показують високу поширеність депресії й ПТСР у молоді внаслідок війни [6].
• Люди з попереднім досвідом депресії або інших психічних розладів — вищі шанси рецидиву на фоні хронічного стресу.
• Ті, хто втратив близьких — особливо внаслідок раптової чи насильницької смерті.
• Медики, рятувальники, волонтери, журналісти — вторинна травматизація, вигорання, психологічна травма.

Належність до групи ризику не означає, що депресія обов’язково розвинеться. Але якщо ви впізнаєте себе в описі й помічаєте ознаки депресії, варто уважніше ставитися до свого стану й не відкладати звернення по допомогу.

Що можна зробити самостійно

Самодопомога не замінює професійне лікування депресії, але може підтримати в щоденному житті й полегшити симптоми депресії.

1. Режим «енергозбереження»

Знизьте планку вимог до себе. Виживати під час війни — це вже робота. Якщо сьогодні ви зробили одну невелику справу — це не «замало», це крок.

2. Мікроструктура замість «ідеального розкладу»

Оберіть 1–3 прості дії, які робитимете щодня приблизно в один і той самий час:

• випити склянку води після пробудження;
• три глибокі вдихи перед сном;
• прочитати одну сторінку книги;
• вийти на коротку прогулянку.

Це допомагає повернути відчуття хоч якоїсь структури й впливу на свій день.

3. Рух у будь-якій доступній формі

Ми не про спортзал, а про мінімальний рух:

• 5–10 хвилин розтяжки;
• прогулянка до сусіднього будинку;
• кілька підйомів сходами.

Навіть такі невеликі навантаження можуть трохи зменшити депресивні та тривожні симптоми.

4. Соціалізація через «не хочу»

Ізоляція підсилює депресивний розлад. Варто спробувати мінімальний контакт, навіть якщо не тягне:

• написати одному знайомому: «Мені зараз важко, але я тримаюся»;
• короткий дзвінок;
• домовитися з кимось «просто побути на зв’язку», навіть мовчки.

5. Інформаційна дієта

Ваш мозок не може «перетравити» все горе світу щодня. Спробуйте:

• перевіряти новини 1–2 рази на день у визначений час;
• уникати новин перед сном;
• вимкнути зайві сповіщення.

Це не байдужість, а турбота про психічне здоров’я.

6. Право «нічого не робити»

Дозволити собі відпочинок — не егоїзм, а частина піклування про психіку. Стан виснаження не робить вас кориснішими ні собі, ні іншим. Ваше відновлення — теж внесок.

Якщо попри ці кроки стан лише погіршується, самодопомоги недостатньо. Це сигнал на користь звернення до фахівця.

Професійна допомога і лікування депресії

Хто чим займається

Сімейний лікар — може оцінити загальний стан пацієнтів, відрізнити депресивний епізод від інших станів (наприклад, проблем зі щитоподібною залозою), призначити базове лікування або скерувати до психіатра.

Психіатр — лікар, який діагностує психічні розлади, оцінює тяжкість депресивних розладів, призначає медикаменти, іноді поєднує це з психотерапією.

Психотерапевт — спеціаліст із розмовних методів лікування (КПТ, ACT, EMDR та інші), допомагає працювати з думками, емоціями, поведінкою, наслідками травми.

Психолог — надає психологічну підтримку, працює з легшими станами, консультує, інколи супроводжує людей із психічними розладами в команді з психіатром.

Куди можна звертатися по допомогу

Гаряча лінія НЗСУ: 16-77 (інформація про лікарів та безкоштовні послуги).

Лінія підтримки Veteran Hub: 067 348 28 68 (для військових та їхніх родин).

Національна лінія запобігання суїцидам: 7333.

Платформа «Розкажи мені»: надає українцям безкоштовну психологічну допомогу

Психотерапія

Для лікування депресії в усьому світі найкращу доказову базу мають:

• когнітивно-поведінкова терапія (КПТ);
• короткострокова стратегічна терапія
• ACT (терапія прийняття й відповідальності);
• травмофокусовані підходи (наприклад, EMDR), особливо якщо депресія розвинулася внаслідок травми чи ПТСР;

Психотерапія не дає миттєвого ефекту, але допомагає змінювати депресивні й тривожні патерни мислення, відновлювати стосунки зі світом і собою, краще розуміти свій стан.

Медикаментозне лікування

За депресії середньої й тяжкої форми, а також при поєднанні з ПТСР чи тривожними розладами лікар може запропонувати антидепресанти. Найчастіше —
селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну (СІЗЗС) — це група антидепресантів, які впливають на зворотного захоплення серотоніну в мозку.

Важливі моменти:

• ефект розвивається не одразу, а зазвичай через 2–4 тижні;
• сучасні антидепресанти не формують хімічної залежності;
• припиняти прийом різко не можна, дозу знижують поступово під наглядом лікаря;
• підбір препаратів здійснює психіатр або, можна звернутися до сімейного лікаря.

Медикаменти не «роблять людину іншою» й не забирають особистість. Їхнє завдання — зменшити вираженість депресивних симптомів, стабілізувати сон, настрій, рівень енергії, щоб у людини з’явився ресурс працювати в психотерапії та повсякденному житті.

Що робити в кризовій ситуації

Якщо у вас є суїцидальні думки або конкретні плани завдати собі шкоди, важливо не залишатися з цим наодинці.

• Повідомте когось із близьких: прямо скажіть, що вам дуже погано й потрібна підтримка.
• Зателефонуйте на кризову або гарячу лінію психологічної підтримки, у вашому регіоні чи загальнонаціональну.
• У разі негайної загрози життю — телефонуйте 103 або звертайтеся до найближчого медичного закладу, де є психіатрична допомога.

Якщо ви поруч із людиною в кризі:

• не знецінюйте її стан («іншим гірше», «візьми себе в руки»);
• серйозно ставтеся до будь-яких згадок про самогубство;
• запитайте прямо: «Ти думаєш про те, щоб завдати собі шкоди?»;
• якщо є реальний ризик, не залишайте людину саму й зверніться по екстрену допомогу.

Висновок: ви маєте право на підтримку

Депресія під час війни — це не слабкість і не «невдячність долі». Це спосіб, у який психіка реагує на поєднання хронічної загрози, втрат, руйнування звичного світу й майбутнього. Ви не винні в тому, що у вас депресія.

Але ви маєте право на допомогу.

Навіть якщо здається, що «є люди, яким гірше». Навіть якщо соромно, що депресією називається ваш стан «у тилу». Ваш біль реальний. Ви маєте право звернутися по допомогу — до лікаря, психотерапевта, на гарячу лінію, до людини, якій довіряєте.

Депресія може призвести до серйозних наслідків: руйнування стосунків, погіршення фізичного здоров’я, іноді — до суїцидальних думок. Але депресивні розлади піддаються лікуванню. Є ефективні методи психотерапії, є препарати, є фахівці, які розуміють специфіку депресії під час війни. Лікування може бути не швидким, але воно можливе.

Якщо ви впізнали себе в описах цієї статті, не обов’язково робити великий крок. Достатньо одного маленького: записатися на консультацію, поговорити з сімейним лікарем, написати людині, якій довіряєте, чи зателефонувати на гарячу лінію.

Ви заслуговуєте на життя, у якому є місце не лише для виживання, а й для інтересу, тепла й опори — навіть у період війни.

Голос, який нашіптує, що «нічого не зміниться» й «краще не буде», — це голос депресії, а не об’єктивна реальність. Реальність у тому, що допомога існує, одужання можливе, і ви маєте право на обидва.

---

Список використаних джерел

[1] Wang S., Barrett E., Hicks M.H., et al. (2024). Associations between mental health symptoms, trauma, quality of life and coping in adults living in Ukraine: A cross-sectional study a year after the 2022 Russian invasion. Psychiatry Research, 339:116056.

[2] Priebe S., Bogic M., Ajdukovic D., et al. (2010). Mental Disorders Following War in the Balkans: A Study in 5 Countries. Archives of General Psychiatry, 67(5):518–528.

[3] Priebe S., Matanov A., Janković Gavrilović J., et al. (2013). Course of post-traumatic stress disorder following war in the Balkans: 1-year follow-up study. Psychological Medicine, 43(9):1837–1847.

[4] Lushchak N., Eisner E., Hatch S., et al. (2023). Prevalence of stress, anxiety, and symptoms of post-traumatic stress disorder among Ukrainians after the first year of Russian invasion: a nationwide cross-sectional study. The Lancet Regional Health – Europe, 35:100771.

[5] Maguen S., Skopp N., Madden E., Bosch J. (2022). Trajectories of functioning in a population-based sample of veterans: contributions of moral injury, PTSD, and depression. Psychological Medicine, 52(12):2357–2365.

[6] Kurapov A., Pavlenko V., Drozdov A., et al. (2024). Toward War-Related PTSD and Depression in Youths in Ukraine. JAMA Psychiatry, 81(4):420–422.